Потік води дзеркала, люстерка всевидячого,
річкою плину між простору позачасового,
Відкрий таємницю - долю дівчати молодої
посеред мерехтіння свічки німої.
Через звуки, написані не мною,
і образ туги, сотворений тобою.
Покликані нащадками почуті
як спогади давно забуті.
Крізь густі тумани,
Крізь зачинені брами,
Лети, лети, думка вольная,
Де мелодія арфи сумная
Лунає з-під її дитячих рук…
В магічний часу простір
Крізь рунічний узір
Знаки на тканину ляжуть,
Все по правді скажуть:
“Авжеж, вона реальна!”…
І непроглядне надвечір'я
Зійшло на затуманене подвір'я,
І це я вже на порозі
Розгледіти в шпаринку в змозі
Ніжну на арфі гру…
О дівча, младе златокосе!
Чому така печальна?
Чому арфу повінчала із журбою
Для кого сага поминальна?
Неначе поминальне відлуння
дитинства босоногого,
Неначе плоду не судилось
Коріння соку почерпнути рідного.
Ні, ти не без кореню -
Мала сирітко, біла лебідко,
Оповідками бабусі Оріяни
Колисалась солодко.
Мандрівкою за оповідкою,
Сновидіння ж направду спогад -
Це спадок з бабусиної скрині,
Зверни ж на нього погляд!
Поглядом із трепетом
Ти не народжена у зграї,
Тож хоча б у снах вернись додому
У пташині співучі гаї.
Лебідко, лети стрімко
На схід. Сонцю лагідному всміхнись,
Всміхнись щиросердечно,
З ріки солодководої напийсь.
Квітучі за обійстям кручі,
А за тином мазану хатину
Облюбували лелеки,
В гніздо вплели пір'їну.
Припічок та закуток,
Гречаного меду запах.
З сімейним вогнищем
Хліб тепло трима у збанах.
Пісня і долоня -
Матір первістка голубить.
З яворової колиски як з гнізда
Вилетить та шляху він не згубить.
На скрижалях та на хвилях
Річки плину між простору позачасового,
Відкрий дівчаті шлях
До гнізда, до коріння родового.
Крізь звуки, писані не мною,
Через образ туги, сотворений тобою,
Покликаний нащадками бути почуті
Як слова старі забуті.
