Вантажить літо кораблі,
Вже кличе море бірюзове
І на бджолиному крилі
Застигло мрево світанкове,
Мов подих осені терпкий -
Так недоречний в пору спеки.
Як білобокі літачки,
Мережать обрії лелеки
І тануть їхні голоси
В м'яких і теплих акварелях.
На вітах яблуні висить
Медових променів куделя.
Вантажить літо кораблі,
Далекий берег знову манить,
Десь на карпатському шпилі
Вже гуснуть вранішні тумани,
Налиті запахом грибним.
Мов пересохлі сухожилля,
Передосінні бачить сни
Допите сонечком бадилля.
Вдихаю пахощі хмільні -
Пахтять у полі сіножаті,
Допоки серпня літодні
Не вкрали зливи пелехаті.
І на бджолиному крилі застигло мрево світанкове -
ЦІКАВЕ ПОРІВНЯННЯ Й НОВЕ!
Як білобокі літачки,мережать обрії лелеки
ЛЕЛЕКИ-ЛІТАЧКИ – ТАКОЖ ЦІКАВО ВІД МЕНЕ ЗНОВУ ТОБІ «БРАВО»!
На вітах яблуні висить медових променів куделя
ТЕПЕР Я ЗНАЮ ЦЕ КУЖІЛЬ,ВОВНА ДЛЯ СУКАННЯ НИТОК…
Пахтять у полі сіножаті, допоки серпня літодні не вкрали зливи пелехаті...
ПЕЛЕХАТИЙ – МОЄ УЛЮБЛЕНЕ СЛОВО, КІЛЬКА РАЗІВ ЙОГО ВЖИВАЛА, АЛЕ ЩО БУВАЮТЬ ПЕЛЕХАТІ ДОЩІ – НЕ ЗНАЛА...
ТВОЇ ВІРШІ ЯК ЛЕКСИЧНА СКАРБНИЧКА!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Оленько! Радію, що ще можу здивувати Вас чимось новим і трохи незвичним! Все це перші осінні віяння. Саме вони малюють образи в моїй уяві.