Зигзаг червоний пізнього трамваю
Пригуркотить неголосно здаля.
Це все переживається, я знаю.
Усе душа загоїть, як земля.
Душа і так безрадісно-безводна,
А тут іще перенесло по ній
Твою любов, безплідну і безплотну,
Неначе невблаганний суховій.
Я цю стихію пережити мушу,
Бо всьому в світі є ціна й межа.
Усе душа відродить і заглушить.
Усе зцілить.
На те вона й душа.
Усе переживеться. Кожна втрата.
Переживеться грішне і святе.
Душа, і так на бур’яни багата,
Як дике поле, терном заросте.
І ці тернові непролазні хащі
Ще, може, й зацвітуть, аби дощі.
Переживу. І навіть знаю, нащо.
Щоб вже ніхто не толочив душі…