Здалося заблукало літо бабине в туманах,
Дорогу в осінь все не може знову віднайти.
А дощ його тримає в самоті, як у кайданах,
Лукавить, вміло плутає і розмива сліди.
Осінню пісню дощ і вітер в унісон співають:
Сумна й болючо-ніжна, бесконечна водночас.
Як швидко дні осінні в дощовій імлі минають.
Збагнути страшно - так трапляється в житті колапс.
А як же хочеться, щоб літа бабиного ніжність
Барвисто-золоті скрізь розстеляла килими.
Летіло б листя кольорове, ніби дивовижність,
У серці ти і я красу цю зберегти б змогли.
Коли узимку будуть заметілі танцювати,
А морозець на вікнах залишатиме узор,
Ласкаво скажеш: " Зараз я не зможу промовчати,
Осіння казка снилася мені сьогодні знов:
Летить, кружляє у повітрі листя золотаве
І ми крізь золотисту заметіль удвох йдемо.
Так затишно. Тепло осіннє напрочуд ласкаве
Огорне нас. Слів не потрібно Просто мовчимо.".
Я дуже люблю і читати, і писати акро-вірші, але такий довгий і змістовний не змогла б...
Цікава осіння казка. Красномовне мовчання. Обидвоє у полоні кохання...
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00