ЛЕТНИЙ САД
Я к розам хочу, в тот единственный сад,
Где лучшая в мире стоит из оград,
Где статуи помнят меня молодой,
А я их под невскою помню водой.
В душистой тиши между царственных лип
Мне мачт корабельных мерещится скрип.
И лебедь, как прежде, плывёт сквозь века,
Любуясь красой своего двойника.
И замертво спят сотни тысяч шагов
Врагов и друзей, друзей и врагов.
А шествию теней не видно конца
От вазы гранитной до двери дворца.
Там шепчутся белые ночи мои
О чьей-то высокой и тайной любви.
И всё перламутром и яшмой горит,
Но света источник таинственно скрыт.
ЛІТНІЙ САД
Я хочу в єдиний трояндовий сад,
В якім огорожі найкращі стоять,
Де статуї знають мене молоду,
А я - як їх хвиля змивала в Неву.
В тиші запашній між урочистих лип
Я щогл корабельних знов чую плач-скрип.
І лебідь пливе, як колись, крізь літа,
У захваті баче свого двійника.
І тисячі кроків там замертво сплять -
Лишали їх друзі й лишав супостат.
І тіней ході все не видно кінця
Від вази гранітної аж до двірця.
Шепочуться білі там ночі мої
Про дивне кохання і тайни чужі.
І все перламутром і яшмой сія,
Та світла джерело ніхто ще не зна.
Замечательно, Оля 
