Так багато часу, але так мало бажань.
Та здійснювати їх ти навіть не прагнеш.
У тебе є контакт, фейсбук, живий журнал,
І на життя реальне вже часу не знайдеш.
Ти бачиш світ крізь об’єктив дзеркалки,
Але вона не в змозі передати почуття.
Ти робиш фото, виставляєш і чекаєш лайків,
Незчувшись, що театром ти зробив своє життя.
Вже не ходиш один, завжди в оточенні знайомих,
Адже на самоті зістанешся з думками…
Всередині пустий, ніяких міркувань вагомих,
Спілкуєшся тепер ти фотографіями, не словами.
Ти постійно слідкуєш: що про тебе напишуть,
І мертвим поглядом ти дивишся в екран.
Та не важливо що, важливо якомога більше.
Твоє життя стало прозорим наче целофан.
І коштує воно тепер так само – копійки,
Ти добровільно прийняв долю урни для сміття.
І не турбує зовсім, що навколо двійники –
Ті ж посмішки, ті ж рухи, і в майбутньому те саме небуття.
Такі,- є!.Але ще більше,- віртуалів... Віртуальні відносини замінюють все,- посмішку, тепло, сяючі очі, шепіт на вушко... 
