промайнувше літо, минула осінь.
встигли торкнутися холодними пальцями,
хоч і ледь відчутно.
зав'язали тобі очі кашеміровою хусткою,
ввели в оману,так вправно,
що і мені б цьому навчитись.
так кортить вирізати
загостреним лезом з "нашої історії"
цей, гарячий серпень,та його швидкоплинні вечори,
що досі тліють недопалками десь поряд.
та..чи є ж вона "нашою", та "неісторія" ?
дивне питання, чи не так?
годі вже надсилати мені електронні поцілунки
та літерами видруковувати слова ніжності,
моментами між
"думками-про-неї", та "зустрічами-не-зі-мною".
знаєш,з недавнього часу я зненавиділа каву.
кожен ковток випалює на моєму язику злощасне
"полиш","воно того не варте",
"ти лиш синиця в його незграбних долонях".
та що! я ладна стати навіть рубцями на пальцях,
тільки б не покидати тебе ніколи.
мої неприйняті завчасно рішення
зграєю кішок скребуть поміж ребрами
знаєш,та мені якось набридло триматися за руки
та відчувати тебе десь на іншому кінці нашої планети.
твої обіцянки про наше нове майбутнє,
рожеві світанки та спільне ліжко.
іноді мені хочеться взяти з тебе рахунок,
за моральні збитки, нездійснені мрії
та здерті коліна,
які я так безжалісно дряпала,
тими ночами, коли ти пообіцявши, так і не був,
поряд.
тут просто поміж смайлами помідорів немає (жартую)...
а я люблю, коли вірші написані спонтанно під впливом емоцій, а не "причесані" до бездоганності
успіхів Вам!
хоча з поетичної точки зору далеко не досконало, але чимось зачепило... відвертістю, мабуть
поезія-не-для-тебе відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так,це далеко не досконало, я ніколи не писала..це,всього лиш порив душі сьогоднішньої ночі ,скажемо так
дякую.
приємно навіть від того, що хоч помідорами не закидали)
