Ви знаєте, а я - людина
така як ви, а може, краща вас.
Хоча і гнеться перед вами спина
і кров`ю віра миється нераз,
та всеодно не побороти духу,
який у грудях полум`ям горить
і не почути вашому ж бо вуху
про що душа із небом гомонить.
Вам не дізнатись, як природа плаче
слізьми, що миють душу від образ,
не зрозуміти про що ворон кряче...
Ви поспішаєте зловити час,
а він - летить не зупиняє руху,
йому підвладне все на цій землі.
А ви все тягнете до нього руку,
ви кричите, але вуста німі.
Ось іще мить, уже зовсім нічого!
Та ні... усе примарилося вам.
Прислухайтеся ви до серця свого
і зрозумійте, що так ниє там.
А, може, вже потрібно зупинитись
і відродити втрачене давно?
Невже так важко щирості навчитись?
Промовчите, вдивляючись в вікно.
... Та попри все це, я іще надіюсь
у тонкість ваших наболілих дум,
я до надії, як до сонця гріюсь,
хоч і пронизує проміння сум.
21.07.2011р.
