Я мрію жити в Україні,
На вільній, на своїй землі.
Вже досить бути у руїні,
Терпіти хитрощі зміїні,
Вже годі висіти в петлі!
Не хочу я щоби на кро́ві
Ялинки ставили кати,
І вішали собі вінки тернові,
Паскудили слова у мові
Цинічні виродки-братки.
Народе мій! Не спи, вставай,
Не будь байдужим до своїх дітей!
Ти зможеш досягти мети,
Лиш ні на крок не відступай,
Змінити все у силі тільки ти!
Вже час настав дістатися свобод,
Хай кожен з нас ніколи не забуде,
Сказав же класик не дарма:
«Народ мій є. Народ мій завжди буде.
Ніхто не перекреслить мій народ!»
Народ мій і замучений, розбитий,
Та вірю, вже не паралітик він!
І хоч у крові, хоч побитий,
Та сили має і встає з колін!
По роздоріжжі довго він блукав,
Додолу голову покірно опускав,
Та годі! Мій народ не спить,
Він вірний шлях уже обрав
Для себе й для нових століть!
Ми маєм віру, маєм силу,
І хай той кат з ялинкою снує,
Ми не потерпим більше гніту,
У голос весь заявим світу,
Що, врешті-решт, народ наш є!