...і в кожному слові ховається мудрість,
і погляд батьківський, а в ньому докОри -
нам, дітям, за нашу дитячу дурість
та забавки штибу цивільної непокори.
Та батько проникливо дивиться, дбає,
особисто, сам, встає серед глухої ночі -
так часто, що ніби ніколи і не лягає.
"Для насолод часу нема", він каже охочим
цікавитися чужим особистим життям,
вимагати дурниць, якоїсь люстрації -
вони ж, як відомо, поціновувачі плям
на диску сонця і на чужій репутації.
Та батькові ніколи - тяжко і важко,
і вдень, і вночі, чи не цілодобово -
гарує він, аби жодна комаха і пташка
не була скривджена хоч випадково,
бо життя - то є найвища цінність,
біологичний процес має бути захищено!
Хоч би там що конституційність
вважала теж достойним захисту вищого.
Гідність, свобода - то дивні абстракції,
батькові ніколи за тяжкою роботою.
"Що то за вимоги, що то за акції,
що там за натовп стоїть за воротами?
Нездари невдячні, ледарі, зрадники,
батько ж плекав для вас мрії свої!
Що ви торочите, що де в вас вкрадено?!
Та ти диви, вже зовуть на двобій!" -
Батько зітхає, сумно так дивиться,
ледь він не плаче. Чи плаче він начебто?
Щось там таке заясніло на вилицях...
Чи зброя блищить? У кущах спецпризначенці?
Батьковим оком, батьковим словом
до непокірних - ледве не з віршем...
Чи то довільно, чи примусово -
тиран і диктатор не буває іншим:
рядиться в батька, як у шкуру овечу,
проте вона йому лічить, як фіговий лист, -
не здатна і не приховує душі порожнечу,
роги, копита і загострений хвіст.
14/02/2014