Втомлена ніч наповнена тиші,
Ховає під ковдру цілунки,
Цигарка на двох у тумані залишить,
Спаковані спогадів клунки.
Про теплі обійми, морознії ранки,
Про пляшку, яка недопита,
Про старі, але милі, із зайцями тапки,
Про хліб, що забули купити.
І коли вимикаєш годинник й години,
Мило питаєш - з цукром чи без,
Дивимось фільм через ковдри шпарини,
Торкувшись мізинцем небес.
А коли зимнє сонце буде підійматись,
З обіймів Морфея вернись,
- Може не варто на потяг збиратись?
Давай ще на день залишись!