Підсніжник вигулькнув сердитий:
- Я ще би в ковдрі подрімав,
Лише зігрівся снігом вкритий,
А хтось мені ту ковдру вкрав.
- Не я... не я, - відперлась білка,
В мене перинка є своя,-
і плиг собі на верхню гілку, -
то, певно, злодійка кума.
Лисиця очі завернула: -
Чужого й в руки не візьму.
Сорока, може, потягнула....
Ви ж винуватите лису.
Скок, скок, уже до ока: -
Напраслину зводиш, кумась.
Я пташка чесна, білобока,
Тепер тобі до мене - зась.
Зчинився лемент на осонні.
Де ділась ковдра? Де вона?
Лиш сонце плескало в долоні:
- Вставайте всі! Прийшла весна.
Оксана Максимишин - Корабель
гарний вірш
