Я горнуся до тебе лиш у думці.
Бо інших варіантів поки що немає...
Я ніжно обіймаю тягнучись до неба
І все чекаю... досі ще чекаю!
Я не забула жоден дотик, знай!
Мені, як завжди, надто мало твоїх рухів...
Все ж легше перетнути небокрай
Аніж почути в неживу ще зайву сотню звуків!
Мені катастрофічно тебе мало!
Це проявляється у серця надшвидких боях,
В судомах, що стискають ніччю тіло,
У голосу мого, тремтячого, тонах.
Мені катастрофічно мало твого світла,
Хоч голосом твоїм я сповнена по вінця!
Можливо, ця весна для нас розквітла,
І затиснули у лещата літа кільця...