Мамин глечик на заборі сохне,
Та парним пахне молоком.
Я піду до його і зніму з забору,
Наллю в нього молока і...
Все повторюється знову:
Знову сяду я на ганку, вип'ю молока,
Помилуюся грайливим я світанком,
Бо встала ще зрання.
Посиджу так я трошки,
І гайда до ря́сного вбрання.
Одягну найкращу я сорочку,
Де сяє мамине шиття.
Й у добру путь я рину,
Як пташка у перший свій політ.
Може там пригоди стрінуть,
Незнані, як небесний світ.
Треба йти, на мене лиш надія.
Я у світ той з головою рину,
Але серцем вдома залишуся.
Щоб була зі мною милая матуся.
Мамо, я молюсь до тебе!
Стискається серденько моє.
Криштальні сльози на очах у тебе,
Не плач мамо не треба!
Пішовши, я блукала,
Не знані дороги шукала.
Милого знайшла й дітей своїх зростила .
На тих дорогах довгих я і посивiла.
Закалатало серце в мене,
Згадавши милую матусю,
Я ж коли молилась...
Обіцяла: "Повернусь!".
Стрімголов душа летіла,
Щоб у очі мамі зазирнуть.
Обійняти так хотіла.
Але вже не повернуть...
Двір увесь у бур'яні.
На горі, на хаті гніздечко звили журавлі.
Не побачить вже мене стареньку, мати.
Бо ж не сяє вогник у маленькій хаті.
Мамин глечик на похиленім заборі,
Ще пахне парним тим молоком.
Я піду до його і зніму з забору,
Наллю в нього молока і...
Не повториться вже знову.
