Я дякую, Ладо! Й тобі, мій Свароже...
Печалить серця нам, кохана, не гоже...
То ж нам веселитись від пізня до рання.
Ще світить і гріє щасливе кохання!
Моє ти життя так наповнила змістом,
Як куб кришталевий – напоєм іскристим,
Як плід зеленавий – опліддям рум'яним,
Як ніч сизокрилу – світанком багряним;
А серце зневірене – трунком любові,
Немов хлорофілом – листочки дубові,
Немов спраглу землю – вологою в зливу,
Мов рінь побережну – водою грайливо;
Блокноти і зошити – словом у віршах,
Піснями про усмішку долі не гіршу,
Мелодію пісні – шаленим акордом,
А річі привітні – одвітом негордим.
За це тобі, Ладо, велике спасибі!
Тобі ж обіцяю я більше не хибить:
Достойним я буду твоєї любові,
Як мрійним сопілкам – гілки калинові.
Я дякую, Ладо! Й тобі, мій Свароже...
Печалить серця нам, кохана, не гоже –
БудЕм веселитись від пізня до рання.
Хай світить надія услід... Й не остання!
Оновлено 23.06.2014
Ой, як же колоритно Ви змережили почуття, Оле. Рідкісним ефектом виблискують родзинки-слова: рінь, опліддя, річі, одвіти... Дуже романтично і майстерно!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Так можна думати, Миколо! 
Дякую, Ірино! Розцінюю ваш відгук як аванс! 
...історія! 
Так поетично, гарно, довершено... 
Дяую щиро!
Виважено, довершено, поетично... 
