Злетіло літо, не було тепла.
Пригріло сонце, але не відчула.
Жила на світі, але чи жила?
Життя, як сон, який уже забула.
Жіноча доля, що воно таке?
Безсонні ночі, полохливі ранки,
Примхливе щастя, лячне і ламке,
Кого, чи що приховують фіранки?
Окраса вікон, чи щоб хтось бува
Не зазирнув зненацька до оселі?
Чи я за них, неначе за слова,
Життя й думки ховаю невеселі?
Фіранками закрила собі світ,
Хоч скільки того світу у віконці?
Мабуть душа ще здатна на кульбіт,
Але не хочу обпектись на сонці.
Мені не сонця треба, а тепла,
Яке в твоїх обіймах відчувала.
На цьому світі я лише була,
Допоки в нім тебе не пострічала.
Я і тепер існую, не живу,
Тобі нічим не дорікну ніколи.
І струни серця скручу в тятиву…,
Це було божевілля матіоли!
24.07.2014 р.
Дивина! Якби не побачила автора, то би не повірила, що Ви - чоловік! Вдалося вхопити тремке бриніння жіночих переживань! Але питання на засипку: хіба струни в тятиву не натягують? (ну, це щоб не ідеально, а придертись!)
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за комплімент. А тепер про технічну сторону. Струна - частина музикального інструменту. Тятива - деталь лука чи метальної машини. Тому алегорично, струни серця скручені в тятиву - як зброя для самозахисту. Але хіба я можу знати всі таємниці жіночої душі...