Є люди, які лишають приємний слід
В думках, душі, у подиху і в серці
І байдуже, що ти не знаєш їх
І байдуже, те що й вони зовсім-то не відверті
Є люди – зовні ніби кам'яні
І серце як таке у них відсутнє
Та там всередині буя гарячий сонце світ
І поділитись ним вони відверті
Ти рониш слово, а вони – мовчать
Ти рониш два – вони вдивляться пильно
Так буцімто ти кажеш щось негідне
Та варто лиш всміхнутись навмання
І враз вони розіллють свою втіху
І очі в них до дідька лагідні такі
Що би й втопився в їхній доброті
Ці люди Я ховають в глибині
Не всім-то вивертати душу
І їхнє Я у них на висоті
І не вгадаєш ти, що в цих просторих хвилях
Вони щодня збудовують мости нові
І палять їх з хвилини на хвилину
І знов безбожні беруться за труд
Все вверх і вниз мурують і руйнують
Без втоми, віддиху, надії та спокус
І так щомиті збудовують вони себе самі
Усе самі, самі і линуть до омріяної цілі
Є люди – ззовні ніби кам'яні
Не вірте їм, а лиш вдивіться пильно
У їх зіниці й поспіхом скажіть: «Привіт»
І у відповідь сто смайлів полетить
Це вище будь-чого на світі –
Достукатись до тих, хто зовні ніби кам'яний