Було призначено нам жить в одній країні.
Здавалось, що ми разом, ми - єдині,
Одна мета у нас, все зможемо здолати...
Я не пробачу вам підступності та зради!
А ми гостинно відчиняли двері
Своїх осель, своїх сердець гарячих...
Ви ж називали нас нащадками Бандери.
Пишаюсь цим, але насмішок не пробачу!
Вам не потрібен був Майдан, сини Донбасу,
Тиран вам ближче, Путін - цар й месія!
Вмирали ми під гаслом "Схід, ми разом!"
А ви кричали:"Нас врятуй, Росіє!"
Піднялись в бій ми за свою країну,
За незалежність! Ви ж нам - ніж у спину!
Як без коріння дерево ви, наче...
Я вам байдужості ніколи не пробачу!
Я не пробачу вам образ, зневаги, глуму!
В очах сирітських не пробачу суму!
Бійців поранених на саморобних ношах,
Ганьби параду вам пробачити не зможу!
Ридання матерів, хустини чорні,
Сотні життів, що помололи смерті жорна,
І пісню лемківську журливу "Плине кача..."
Я не пробачу, не пробачу, не пробачу!..
Знаєте, з одного боку відчувається цей вогонь і запал, а з іншого - на очі навертаються сльози... Я з вами згодна, таке не пробачається...
Чудовий вірш, чіпляє
Larysa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! На той час я відчувала саме так, а зараз - не знаю... Мені їх шкода, я готова допомогти...до тих пір, поки не почую чергове їхнє "інтерв'ю" про "карателів, фашистів та бандерівців". Такої безродності та тупизни я насправді не пробачу!
Я не пробачу вам образ, зневаги, глуму!
В очах сирітських не пробачу суму!
Бійців поранених на саморобних ношах,
Ганьби параду вам пробачити не зможу!
Ридання матерів, хустини чорні,
Сотні життів, що помололи смерті жорна,
І пісню лемківську журливу "Плине кача..."
Я не пробачу, не пробачу, не пробачу!..