У луках трави запашні
зовуть стежиною йти,
чіпляють розторопші колючки –
мене несуть в зелені світи.
Повітря огорнуло ароматом
полину гіркого та маків цвіт,
та поросли водойми очеретом,
і вже з дитинства не перелічиш літ.
У небі хмари наче замки,
ховають в себе чаклуна дощу.
Проміння сонця – дзеркала уламки,
землі дарують стрічку золоту.
А я йду, дивлячись у небо,
радію доторкам листів,
душі моїй – то є відрада,
дарує літо зорі снів.
Як це прекрасно: нарешті побачити Вас знову на сайті! І прочитати таке Ваше позитивне, сонячне, ще літнє!...
Ниро Вульф відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це вірш написаний після прогулянок по Полтавщині.Погуляла, поплавала у Ворсклі, а до неї було нам йти кілометрів 5. Ось такі почуття викликані ціми мандрами.