Ти хотів, щоб я була лялькою,
І я нею була.
З фарфоровим обличчям, великими очима, малинові губи.
Ти хотів щоб, я була слухняною,
І я така стала.
Лягти, я лежала,мовчати, мовчала, стояти, стояла.
Ти хотів, щоб ми розійшлися,
І я тебе кинула.
Ночами я плакала, а в день посміхалася, і світом нудила.
Ти хотів, щоб я мучилась,
Та ні…я страждала.
І стала бездушною, хоч стерво слухняне я, ось що я стало.
Ти хотів, щоб забулось все,
І я дала спокій.
Знайшла я заміну, влюбилась я знову, забулось потрохи.
Ти хотів…Та ні, ти хочеш й зараз,
І я не знаю чого!?
Чи щоб повернулась я, чи щоб полюбила знов, тобі ще чого?
Я була вже лялькою в театрі з акторами,
І стала я жінкою, розумною, сильною, зі своїми законами,
Лишилась щаслива я,і можу подякувать за біль заподіяний,
Сказати «удачі», легкої дороги,ти вже не єдиний.