Перед вікном вона вдивлялася у захід
З надією почути вістку звідтіля
І поглядом спровадила у вирій птахів
Завжди чекаючи своє доросле ангеля.
А на волоссі вже давно зима – не осінь
В очах завжди волого від сльози
Хоча би тінь його побачить при порозі
І обійняти зі словами – «любий син»
У небокрай, у даль вдивлялася з думками
Вслухаючись у журавлиний клич услід
І довго молячись до Бога проводжала
Із мрією про внуків, гомін й сміх
У кожного своя в житті дорога
Та він обрав свою і не спитав її
Лиш мамина любов та засторога
Бажала повернутися у рідний дім
