Хтось вже писав,як жити поетесам,
Як бути тут,без Музи,разом в ній,
Сторінку білого паперу,
Заповнює старішин алфавіт...
А середину роє,ро́стить
ще ненаписаний сирець,
У Андромеди є свої закони
Всі зорі між собою мерехтять...
А я згораю,та не Фенікс,
А він повстане із вогню...
А я приземлена,мізерна,
Палахкочу у попіл тут...
Несуться колії вітрами,
А поміж ними шпали-дні
Відстукують колеса долю,
А я в супроти вкотре їй...
Все в снах малюють, і пророчать,
латині телеграми в небесах
Кругом мене джерела піктограми,
А в жилах кров аристократа і раба...
Кудись лечу...є інші далі
І сяйво у тунелях пустоти,
Комусь осяяна дорога,
Мені лиш тінь,із слави німоти...
Десь там... мої є предки,
Що рід показують у снах,
А я б хотіла всіх вас обійняти,
Все що у недотлівших є кістках...
Там Небо,то без рам картина,
І зовсім,зовсім то не синь,
Той колір попілу, гріховної печалі,
Необпалити крила б поміж тим ...
Зоря моя, неначе жар у п"єці,
То притухає,то взгорає знов,
А я в душі блаженно-неіспита
В житті мисливець,все не той...
Та не лякайте мене звірем
Я помолюсь,пробачу знов,
Той світ в якому поетично млію
Мене не визнав, в тому, як своя.
Блажен же той,хто в Бога менше просить,
А віддає,найбільше і сповна,
А я прошу свого Хреста донести,
і випити наснаги з Джерела...
