Чи бачили ми образ Амурів-пустунів,
Що мало так лишався у нас в сумних очах?
А може всі Амури, мов перелітний птах,
До кращих полетіли омріяних країв?
А нам лишили втрати оплакати цих днів,
Палаци марно кличуть, що сяють у зірках.
Так місяці минають у жалях і сльозах:
Безжальний біль піднявся і перейшов у гнів.
А небо-позичайло, в час насолод земний
Із благ тих що послало, назад усе бере:
Вся радість миттю лине за виднокрай сумний.
Печаль ще більшу силу від цього набере:
Чим час у днів коротший, тим довший час нічний;
Чим радості коротші, тим довший сум страшний.
Jean Passerat
Sonnet
N’avons- nous des Amours aperçu que l’image,
Qui si peu apparut à nos yeux désolés ?
Ou les Amours, hélas ! se sont-ils envolés
En un meilleur pays, comme oiseaux de passage ?
Ils nous laissent ici pleurer notre dommage,
Les rappellans en vains des palais étoilés.
En plaints & en cris jà dix mois sont coulés:
Douleur qui croist toujours, à la fin deviant rage.
Le ciel, dur créancier, quand un mortel jouit
Du bien qu’il a presté, soudain le redemande:
La joie, en un moment, de nous s’évanouit.
La tristesse en son lieu acquiert force plus grande:
Comme des jours plus courts, plus longues sont les nuits;
Des plaisirs les plus courts, plus longs sont les ennuis.
