Хвилини за хвилинами минають,
Проходять, відлітають в небуття.
Вони, напевно, забагато знають
Але, кому потрібні ті знання…
Хтось на вершині радості стрибає,
А хтось підвали смутку сокотить.
«Сьогодні» є, а «вчора» вже немає.
Коротка віра у найдовшу мить.
Летить, дзижчить у вухах рій картатий
З думок – комах, не виведеш нічим.
І анекдот, прадавній, бородатий –
Веселий джміль, придуманий ніким.
Лоскоче ніс знайомий гострий запах
Залізних брам, дверей, зелених куполів.
Облізлий пес сидить на задніх лапах,
Від духу пива злегка захмелів.
А леви, косять поглядом холодним
Прибулих, як траву перед дощем.
Тут завжди залишаєшся голодним,
Зодягнутий бажанням як плащем.
Калюжі скрізь, з них виглядають мрії,
Й кружальцями зникають по краях.
Звисають долі, і лежать надії
На лавах та розбитих ліхтарях.
Парує кавою тендітна філіжанка
Звабливий стан охоплює рука
Для всіх вона - найкраща коліжанка.
Гаряча, ніжна, приторна, гірка...
Хвилини Львова – не хвилини часу,
Яскраві вогники в закоханих очах.
Без майстра сформувались у прикрасу
Опалим листям замаїлись на плечах.