Автобус на цвинтар курсує щодня,
Маршрутом цим їде героя рідня.
Відлуння від пострілів шани гуде
І ось вже за ним знову «кача пливе».
Ховається совість,печаль, і розлука,
Їх місце займає пекельна розпука.
Розбиті думки, як об голову град,
І більше немає інакших принад.
Повітря важке, неможливо вдихнути,
Хіба що насилу у себе впихнути.
Пірнає під ноги провалля глибоке,
І ти серед люду такий одинокий.
Стоїш та зітхаєш, а той, що навпроти,
Лежить, і не має такої щедроти.
А як він хотів ще б подихати теж,
Та поки живий, то цього не збагнеш.
Личаківський цвинтар…Автобус буксує…
На черзі наступний сюди вже прямує.
Як ніби маршрутка,що ходить постійно,
Так впевнено їде, і так безнадійно.
Кому ж то потрібний цей клятий маршрут?
Чому наших хлопців постійно везуть?
Хто відповідь дасть і припинить питання,
Що лиє слізьми всенародне страждання.
Невігластво,слава,і влада,і гроші…
Ось відповідь вам, громадяни хороші.
Допоки вони на цім світі живуть,
Маршрутка на цвинтар продовжує путь.
