якби в мене був голос, я б співав для неї,
або принаймні записував би свої вірші,
щоби мої слова точно долинули до глибин
її серця та залишилися там назавжди.
щоби вона чула, з якими емоціями, почуттями,
з яким [інколи> болем, я промовляю всі ті слова,
які вона вже читала чи ще не встигла прочитати
на сторінках моєї примусово-німої душі...
якби в мене була вона [і я у неї>, світ навколо
більше ніколи не був би таким сіро-нудним.
всесвіт був би в її теплих очах і ніжних долонях,
всі ріки, моря й океани стікалися б до її ніг,
а небо яскравими пасмами спускалося по скронях.
якби лиш не було цих нестерпних "якби"...
ні голосу, ні емоцій, ні її... поки немає.
ДТХ
04.12.2014