Вона приснилася палка, страшна й несміла,
мов водоспад незрозуміло шепотіла,
безумством розлилась умить любов вогненна,
пливла в життя потоках – вічна, нескінченна.
А потім снилася немов захід світила,
коли стає велика голова вогненна,
сміялася – із ніжних уст печаль щоденна,
мов з джерела душі криштальної забила.
І нині сниться тужна, і радісна, й чутлива,
як морок світу весь, і райдуга грайлива,
вона слабка як ідол і вічна наче Бог,
і над життям свою величність піднімає,
і полум’яним вмить цілунком вниз спадає
на квітку ту, що обірвали ми удвох...
Delmira Agustini
Amor
Lo soñé impetuoso, formidable y ardiente;
hablaba el impreciso lenguaje del torrente;
era un amor desbordado de locura y de fuego,
rodando por la vida como en eterno riego.
Luego soñélo triste, como un gran sol poniente
que dobla ante la noche su cabeza de fuego:
despues rió, y en su boca tan tierna como un ruego,
sonaba sus cristales el alma de la fuente.
Y hoy sueño que es vibrante, y suave, y riente y triste,
que todas las tinieblas y todo el iris viste,
que frágil como un ídolo y eterno como un Dios,
sobre la vida toda su majestad levanta:
y el beso cae ardiendo a perfumar su planta
en una flor de fuego deshojada por dos...
