Що терпіти можна – я терплю́,
Та коли збігає молоко..
І стоїть на грані чиясь кров-
В стороні ніколи не стою.
Демократ добріший, чи диктат?
Це, як «вилка» в шахах, на народ…
Чи закрити грубо йому рот,
Чи піддати до чужих лещат?
Подали нам право для думок..
Думай, українцю, що збреде!
Звідки наш козацький рід іде:
Від бушменів? Може й Бог – Стрибог?
Чи Вкраїни зо́всім і нема,
Лиш відлуння від Московських стад,
Йдіть на зустріч хитрих пропаганд…
Щоб не знали, де наша земля…
Треба, треба нам тверда рука,
Що зведе усі струмки в ріку́,
І ніхто не спинить течію́,
Раз вона згуртована й стрімка.
І тоді, напевно, й не скортить
Пустосло́вити про вибір цей,
Коли буде щастя у людей…
Цей закон потрібно прихистить.
А закон – це зовсім не диктат!
Громадянам воля навіки́,
Та потрібно знати, чиї ми,
Поважати пра́дідів, відтак.
Буде лиш у нас такий указ?
Це тому, що, бачте дожились,
Зрадники довкола розвелись,
Ополченні злобою на нас.
Це не їхнє…це масонів зло..
І в цій пастці можуть бути всі,
Хай, як батько, держить у руці
Україну черговий Сірко.
Але правильно впізнай його,
У болото тихе не вступи
Бо смертями знову нагрішиш..
Як грішиш, мабуть, уже давно.
Мораль в анекдоті:
Сидить ворона на ялинці. Біжить заєць:
- Ворона, що робиш?
- Нічого не роблю.
- Можна я теж сяду, нічого робити не буду?
- Сідай.
Заєць сів під кущ, лапки склав … Повз лисиця бігла. Побачила зайця і з’їла. “Так, - думає ворона, - забула я сказати зайцеві: щоб нічого не робити, треба високо сидіти"
Поки що... багато українців не свідомі...
Тому давати вирішувати їм долю Батьківщини рано...
В Криму уже вирішили!