Я, друже, напишу тобі вірша
Хоч вже й тяжіють й закриваються повіки
Я розповім як вщент руйнується душа,
Але ніхто не чує моїх криків.
Сідай зручніше, друг, ще ночі не кінець
Мої уламки тут розкидані повсюди
Я не хворію й все не зводжу нанівець
Говорю пошепки, щоб не почули люди.
Ти знаєш вже мене давним-давно
Ти з моїх сліз вже міг би море назбирати
А знаєш ти де в мого моря дно?
Його, як Атлантиду, вже не відшукати.
Візьми мене за руку і пиши,
Що я ненавиджу весь світ і цю кімнату
Ти знаєш, я люблю твої вірші
Пора б тобі й про мене написати.
Ти напиши свій найсумніший із віршів
Про те, що я не в силах розказати,
Що я сама, а знизу сотні глядачів,
Які мене вже ладні розірвати.
І не забудь, без чого світ німий,
Без чого музика життя не хоче грати
Без чого день нестерпний і гіркий
Ти не забудь про НЬОГО написати...
