Невже, жилося так погано,
Що, раптом, захотілося війни?
Чи може, встав, ти не з ноги тієї рано,
І захотілося, щоб гинули сини ?
Невже, домівки не було у тебе?
Синів чи дочок не ростив?
Було ж спокійне , мирне небо,
Тай їсти ж, наче, не просив...
Не мав ти гречки, чи можливо хліба?
Чи пенсії не дали? Може зарплатні?
Скажи, навіщо, воно тобі треба?
Навіщо, було буть війні ?
Так важко було бути вільним?
Хоч і нелегко, згоден, нам було...
Та ми, боролись, із совка похміллям,
Але до вас, нажаль, це не дійшло...
Ви, немов, п'яніли від Росії,
І похмилялися щодня отим вином...
В Україні, жити, не хотіли...
Навіщо ж влаштували нам погром?
Чом не забрали, просто, речі?
І не поїхали в московщину свою...
Хоча багато з вас втекло, доречі
Залишивши для нас війну...
Та ми поборемо... переможемо в війні,
І назавжди, покине нас тривога...
Зрадників ми не пробачим, ні...
Одна надія на прощення Бога...
Автор : Назар Гузій 12.12.2014р. (с)
ID:
543334
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 12.12.2014 22:17:21
© дата внесення змiн: 12.12.2014 22:17:21
автор: Назар Гузій
Вкажіть причину вашої скарги
|