|
Багато хто з нас в юності пробував писати вірші. Це захоплення не минуло і мене. Зараз, перечитуючи свої поетичні твори, дивуюся з одного боку наївності та щирості, а з іншого – які вони дорослі та серйозні.
Звичайно, темами віршів було кохання, дружба, буденна краса рідного краю. Своєю творчість не спішив ділитися і тому більшість з друзів навіть і не здогадувалися про мої віршовані спроби. Хоча кілька раз намагався їх опублікувати в районній Зборівській газеті, яка тоді виходила під назвою «Радянське село». Та в редакції пояснили сільському хлопчині, що теми його віршів не актуальні, а писати треба про партію та колгоспне життя…
Ці настанови надовго остудили бажання публікувати вірші, хоч і продовжував їх інколи писати – в армії, інституті та після його закінчення. Писав часто навіть російською і це досить непогано в мене виходило. Бувало, що роками не брався за перо, заїдала буденність. Сьогодні пишу виключно українською і кажу, що російською є кому писати. А хто ж буде писати українською для українців? Великий російський вчений В. Даль, який упорядкував великий тлумачний словник російської мови, дав визначення: «Людина належить до тієї національності, на мові якої думає». Поставте собі це запитання і отримаєте відповідь, а вона багатьох вразить і здивує! Але це сьогоднішня реальність. Тому і чиниться несамовитий спротив у відродженні та поширені української мови. Адже без мови не буде держави.
…Одного разу, наводячи порядок в ящиках стола, потрапили в руки пожовклі зошити з юнацькими віршами та окремі аркуші, з написаними пізніше. Перечитуючи їх, згадалося, що багато з них втрачені, ці теж можуть розгубитися і ніхто ніколи не дізнається про пережиті почуття, моє сприйняття світу. Тому стало їх по-людськи шкода. Зібравши все, що можна було відшукати, в 2008 році видав першу поетичну збірку «Слова народжені в душі».
Схвальні відгуки про це видання додали впевненості та наснаги. Тож почав частіше братися за перо і занотовувати віршовані рядки. І досі не можу збагнути, звідки в мене взялися дитячі вірші. Та вони буквально посипались так, що в 2010 році вийшла збірка «Вірші хвацькі, чудернацькі», а в 2011 році «Хто? Коли? Чому? Навіщо?» Те, що вони припали до душі малечі та батькам, свідчить неодноразове їх перевидання на загальний тираж 16 тис. примірників. Зважаючи, що їх видання та реалізація здійснювались власними силами та коштом, погодьтесь, що це немало. Як я зрозумів – написати та надрукувати, це пів-справи. Найважче – донести написане до читача. До речі, ці збірки в 2013 році були в номінації на премію ім. Л. Українки, але… прочитавши мої роздуми та поезії зі збірки «Сполох», ви самі все зрозумієте!
Сьогодні вже готова до друку віршована «Абетка», про яку вже знають та чекають на неї читачі. Затримка пов’язана не так з фінансовими проблемами, як з художнім оформленням, але надіюсь, що до кінця 2013 року вона таки побачить світ. Здається, що ці дитячі вірші послані мені зверху, як розуміння того, що виховувати дітей справжніми українцями треба з пелюшок, а гарні, зрозумілі та повчальні вірші українською мовою займають в цьому процесі не останнє місце.
Пишу лише про те, що мене зачепило і що прийшло на душу. Писати на замовлення мені не вдається, та це, мабуть, і на краще. Саме такі вірші ввійшли в збірку «Любов в трьох вимірах», яка побачила світ в 2010 році. Вимірами я назвав розділи цієї книжки . Перший вимір – це любов, кохання до жінки, другий – любов до рідної природи, землі і третій – до України. Чудово розумів, що теми громадянської лірики, включеної до третього розділу, можуть не сподобатись і що можливі покарання, адже працював першим заступником начальника управління держказначейства у Вінницькій області. Хоч як на мене, ніякого радикалізму в цих віршах не було, вони лише чітко окреслювали мою громадянську позицію. Зваживши всі за і проти, все ж таки вирішив їх надрукувати. Як і передбачав, це стало причиною звільнення, рішення про яке було прийнято на найвищому рівні системи, в якій працював. Мабуть, добряче таки зачепили ці вірші їх гниле антиукраїнське нутро. Адже коли писав лірику чи дитячі вірші, це сприймалося нормально і навіть відводились для них сторінки у відомчому журналі «Казна».
Як показав час, крок, зроблений мною, був вірний! Я зараз відчував би себе морально набагато гірше, якби піддався страху і відмовився від їх публікації. А всі ці перипетії зі звільненням, судами лише підтвердили нікчемність цієї влади, її нетерпимість до вільнодумства, відсутність навіть видимості демократії, в тому числі і свободи слова, що стало причиною для написання нових віршів. Але щось таки змінюється в цій країні. Хоч і дуже повільно. Адже раніше за вірші вбивали, пізніше висилали з країни, а зараз лише звільняють з роботи…
Як я вже згадував, найважче це донести написане до читача. І тут є безліч проблем, як, наприклад, відсутність цивілізованої системи книжкової оптової торгівлі, так глобальніших. Перш за все відсутність будь-якої розумної підтримки держави в підтримці української книжки, швидше навпаки. Підтвердженням чого є прийняті законодавчі акти про мови та навіть і, здавалось би, «турботливе» рішення Міністерства освіти вивчати другу іноземну мову. Насправді це замаскований проект подальшого нищення української, адже навіть в містах важко знайти викладачів другої іноземної, вже мовчу про село. Тому яку другу іноземну мову будуть вивчати діти? Тоді який статус має ця мова – іноземний чи регіональний?
І таких прикладів діянь державних мужів настільки багато, що ми просто не реагуємо на невиконання та порушення Конституції та законів, суцільну корупцію, злочинну діяльність правоохоронних органів, відсутність правосуддя, тобто відсутність демократії і свобод.
Завжди кажу, що наш найстрашніший ворог – це наша байдужість! Ми закриваємо очі на свавілля та беззаконня, навіть на злочини! Тому і нав’язують нам двомовність, зводять пам’ятники Катерині та Сталіну, заполонили телеефір подвигами московських та пітерських ментів та гебістів, а останні безкарно розстрілюють та топлять в Азовському морі наших рибалок… Переконаний, якби на вулиці на захист мови або з останнього приводу вийшли сотні тисяч людей, а не одиниці, цього закону б не було, як і багатьох запроданців при владі та ганебних явищ в нашому житі. Але страх, який загнали в наші гени Голодомор та репресії, і досі живе в наших душах.
Багато хто запитує: А що я можу змінити? МОЖЕШ!!! Для цього треба дуже мало – відчути себе українцем та не бути байдужим. В США чоловік вийшов із коми і заговорив шведською, хоч до цього її не знав. А ми ж українську знаємо! Уявляєте, якби ми всі вийшли з коми і стали спілкуватися українською! Україна за добу стала би невпізнаною! Влада веде себе так, як ми їй дозволяємо. Не повинен наш талановитий і працьовитий народ, який віками прагнув мати власну державу, бути безправним та злиденним на своїй благодатній землі!
Готуючи цю книжку до друку, я звертався до місцевих літераторів, щоб хтось написав передмову. Так наче годиться. Отримавши чемні відмови, зрозумів, що одні не напишуть через страх , а інші через комплекс власної неповноцінності. В зв’язку з цим пригадалася наївна спроба в 2011 році вступити до Спілки письменників. Тоді мені обласний очільник сказав, що треба знайти три рядових члени спілки, які б дали рекомендації. А рядові члени сказали, що можуть написати рекомендації лише при умові вказівки очільника. Коло замкнулося! Більше таких спроб в мене не було. Тепер я розумію, що спілчанський білет не є ознакою наявності таланту. Тому замість хвалебних відгуків, які зазвичай пишуть в передмові я вирішив сам звернутися до читача, щоб поділитися своїми думками про прожите та наболіле. А оцінку моїй збірці, змісту та формі творів ВИ можете дати самі.
Не називаю себе поетом, хоч вже починаю потрохи звикати до цього звання. Так мене часто називають при спілкуванні читачі і друзі в Інтернеті або під час зустрічей з учнями та студентами, на які мене інколи запрошують як поета. І коли бачиш, як молоді люди, затамувавши подих, слухають твої вірші, приходить розуміння, що мабуть вони чогось варті.
Не маючи змоги донести до читачів друковане слово, створив в Однокласниках власну групу «Вірші. Українська авторська поезія», учасниками якої є 5000 учасників та цілий ряд самобутніх авторів. Відкрив кілька власних сторінок на різних сайтах, їх легко знайти пошуковими системами. Працюю над створенням власного сайту, бо це найкоротший шлях до спілкування з читачами. Тому якщо ВАС після прочитання цієї збірки зацікавлять інтимна, філософська, пейзажна лірика чи дитяча поезія, ласкаво прошу до Інтернету.
Багато про що ще хотілося сказати – занадто багато проблем та болючих тем є в нашому житті, але, на жаль, цей формат не дозволяє це зробити. Тому продовження цих думок знайдете у віршах, які написані під впливом різних подій та вражень.
Тож дякую за знайомство з цією збіркою і особливо за ті почуття та тривоги, які ВИ відчули після її прочитання і допомогли ВАМ зрозуміти моє прагнення її написати. Розумію, що не всіма ця громадянська лірика буде сприйнята, але це моє світосприйняття, моя позиція. І що її поділяє переважна більшість читачів, мені вже відомо.
Мирослав Вересюк
м. Вінниця
24.09.2013 р.
24.01.15 р. Якщо Ви через пошукові системи знайшли цю передмову (слово від автора) до збірки СПОЛОХ, то щоб почитати вірші з цієї збірки - задайте в пошуку Вересюк Клуб поезії. На цій сторінці в другому розділі "Сполох" зібрані вірші збірки, правда в довільному порядку...
ID:
553149
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 20.01.2015 14:37:14
© дата внесення змiн: 08.04.2015 12:18:01
автор: Мирослав Вересюк
Вкажіть причину вашої скарги
|