Синій колір—колір смутку і далекої дороги,
ліхтарів, сумних, як птиці, сплячих вервечкою авто,
вигнання в холодний простір, за ворота, за пороги,
де в примарнім позачассі нема вчора, нема завтра.
Колір довгого падіння по нічній горизонталі
у просту прозору правду і відходу неминучість,
де повітряна бруківка—мов чекання на вокзалі—
в напівсні спостерігаєш й не береш ні в чому участь.
Синій колір—колір куртки із відсутнім капюшоном,
непомітного відриву і польоту без коріння,
і розгубленості колір, коли йдеш, облита дзвоном,
вранці виключена з школи за нездібність і невміння...
Вікторія Торон
Цікаво те, що коли читати цей вірш вдруге чи втретє - зміст стає зовсім неважливим. Він передає стан. А якщо читати вголос - він в цей стан вганяє. Гіпнотизерам на озброєння. Великий респект авторці. Справжня майстерність.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00