Ми разом йшли з тобою під вінець,
Де дали клятву Богу, непорушну,
Де душі об’єдналися в одне,
Де свідки були незворушні.
Ми так надіялись прожить,
Земне життя в любові,
Щоб разом нам на старість літ,
Віддати шану, Богу.
Та видно думав так один,
Бо другий, зрікся свого слова.
Він тихо, мирно так пустив,
В своє життя лихого.
І біль відчув я неземну,
Душа розрізана на двоє,
Де мали бути тільки я і ти,
Став третій – найманець лихого.
Розбите горнятко склеїти склеїш, але через тріщину ніколи вже не буде цілим. Тому чи варто з'єднувати розбите?!
Вашими рядками щиро промовляє скалічене серце.
yuro відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую з розуміння та коментар. Таке і не варто зєднувати, все рівно буде протікати.
А в жизни всякое бывает...Если разлюбит, то ничего не испугает... 
