Тому і не навчилась вибирати,
бо їй усе здавалося—це гріх:
якщо Господь зустрітись допоміг,
негоже власний вимір докладати.
І ще—була туманною дорога
й було оце космічне відчуття,
що кожний перший зустрічний—дитя,
дитя своєї матері і Бога.
І у коханні вірною була,
в уяві їх невидимо хранила
з чеснотами, якими наділила
дражливі їхні душі і тіла.
І кожного тягнула на собі
у помислах, як посестра, по схилу,
і тихо дивувалася, безсила,
своїй, без пристановиська, судьбі.
Голівко бідна! Щось воно не так,
щоб з ввічливості не сказати гірше.
Хто чесний—відійде, не зрозумівши,
а хто нечесний—згубить за п’ятак.
Ні благ вона земних не досягла,
ні справжньої взаємності не мала,
але коли в лікарні помирала,
всміхалась, бо щасливо прожила...
Вікторія Торон
Поширена недуга. І "в лікарні помирала" - її логічний наслідок, хоча... по-різному буває. Цікаво, як там інша "сторона" цієї історії. Та її третя сторона - адже кожна історія має три сторони щонайменше. А вірш досконалий.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви хотіли сказати "поширена жіноча недуга". Ця, перша, сторона мені найближча і найцікавіша, а саме--жіноча любов як вияв загальнолюдської любові. Мені здається, світ до неї не готовий і не розуміє її, "друга" й "третя" сторона--в тому числі. Дякую.
з життя.
