Вільям Шекспір
Гріх себелюбства моїми цілком володіє очима,
Всією душею моєю і мною усім неподільно.
Від цього гріха не можу вже дихати вільно,
Він обману моєму й нещастям усім є причина.
Здається мені, що такої подоби, як в мене, немає ні в кого:
Форми такої тонкої, таких незліченних величних чеснот.
Я сутність сам визначаю свою, я досяг позахмарних висот
Я переважаю всіх інших і вже ніхто і ніколи не досягне мого.
Лише дзеркало доносить мені хто я є насправді:
Лице все у зморшках глибоких, ні, не опиралося часу.
Та перед ним лише мить зневажаю подобу я власну, -
Такого жахливо любити - та я не підкоряюся правді.
Красиве минуле і бувшого себе я вихваляю у собі,
Щоб старість сумну прикрашали світлі пройдешні дні.
