Так голосно, з надривом так мовчати,
Зірвавши голос криками у безвість.
Не думати вже більше, забувати
Оту живу, не випиту чуттєвість.
У кращий час, - для когось. Хтось пробачить
Оту безкрайню, вільну, повноводну
Душевну повінь. Серце це побачить.. -
Отримає мене в винагороду.
А поки-що - чекати у мовчанні.
І хто не розуміє, той осудить,
Та краще хай, байдужі і незвані,
Мене минають некохані люди.
Як покаяння - мовчки все сховати, -
В собі.. Краплини вічності німої.
Невисказане слово - це в'язниця,
Це мертве, і живе, пекуче коло.