З холодного леза стікає гаряча кров,
Повільно змовкає спокійна музика тиші…
Хотів хтось убити нашу любов,
Але вона стала ще сильніша.
Зі шрамом на тілі блукала вона по степах,
Над каменем вулиць сміялася божевільно,
А ми відчували гарячий, спокусливий страх,
Що танув у серцях від близькості тіл повільно.
Вона танцювала зі страхом шопенівський вальс,
І враз переходила до нестримного танго,
А очі твої блищали, неначе, алмаз,
Коли ми летіли на спині п’я́ного мустанга.
Летіли по степу, впивались гарячим вином,
Летіли в безодню і добре це знали.
Та нам було хороше і… все-одно –
Любов нас хмільним вином напувала.
