Він дарував їй бархатні тюльпани,
З любов’ю в серці, від душі.
І цінувала з жадністю романи,
Які проходили щодня у сні.
Коли дивилась в його очі наяву
Не вірила, що більше не кохає.
Останню квітку я зірву йому,
Бо серденько чогось чекає.
Він посміхнувся… І в ту мить
Заграли знову почуття.
І як без нього мені жить,
Коли думки рояться з каяття.
Але я вірю, що усе минає
І відійдуть бажання назавжди
Від того… що чогось шукає
У плутанині навіки.
