Не скажу тобі про це, що знов і знов
в серці мліє моя крадена любов.
Грає скрипка їй мелодію вночі,
хоч прошу: «О замовчи ж ти, замовчи!»
Я не знаю, продалась чому душа,
й дане слово, вже не варте ні гроша.
На перетині самотності доріг
я отримала покару за свій гріх.
Зупинитись.Я ж хотіла—не змогла,
чашу трунку вщерть наповнену спила.
Млосний присмак прохолоди на вустах
пахне звабою і літом.Сніг розтав.
Серед грудня дощ патьожтиь,змоклий день
чи то плаче,чи співа мені пісень
І не страшно, що між нами ці роки
тільки б дотик, дотик рідної руки.
Тільки очі—ця бездонна глибина,
я за крадену любов плачу сповна.