Ой, наказав лихий султан
Закрити Дніпрове гирло,
Щоб не гуляти козакам,
Та ще й по Чорному морю,
Бо ж Запорізьке Військо їм
Уже цілий флот втопило,
Міста спалило до руїн,
Рабам повернуло волю.
Ой, той султан Дніпро обклав,
Що плисти – життя віддати,
Як гордовитий Святослав,
Що меч втопив у порогах.
Б’ються хвилі, тільки прісно –
Невже морським не хитати?
Чайкам у Дніпрі затісно:
Море шипить у розмовах.
Знову піниться, шипить, грає Чорне море,
Козак гарматою цілить у ґалеони,
Вітер геть постріли відносить і прокляття
До ям, де з неволі гукають наші браття.
Ой, наказав лихий султан
Вдушити людей свободи,
Щоб не гуляти козакам,
Сплюндрувати Дике Поле.
Та чайки йдуть по Самарі
З Дніпра й аж у Вовчі Води,
До Кальміуса – на хмарі,
А звідти в Азовське море.
Знову піниться, шипить, грає вільне море,
Козак гарматою цілить у ґалеони,
Вітер геть постріли відносить і прокляття
До ям, де з неволі гукають наші браття.
28 червня 2015 р.
«Їхні сміливі морські походи можуть порівнятися тільки з морськими походами їх предків, русів старокнязівської доби, – історик Дмитро Дорошенко.
Історія України була тісно пов’язана з перманентною боротьбою за військово-політичну присутність на Чорному морі, що особливо яскраво проявилося в гегемонії козацького флоту у XVII столітті.
Користуючись ослабленням Туреччини війнами з Австрією і Венецією на початку 17 століття, козаки дерзновенно розглядали Чорне море (Козацьке море) як внутрішнє українське водоймище, право на яке постійно підтверджували регулярними морськими походами й десантами на Балкани та Анатолію, нападами на Константинополь, Кафу, Синоп, Трапезунд, Варну.
На один лише Стамбул (а саме так звучить споконвічна турецька назва Константинополя, який лише з 1930 року офіційно на міжнародному рівні позбавився своєї грецької назви) козаки нападали 1615, 1617 (1620) і тричі 1624 року, викликаючи паніку серед турецького населення.
Турецький султан Мурад ІІ називав козаків «морськими вовками степів».
1606 року козаки (керував гетьман Війська Запорізького Григорій Ізапович) штурмували фортеці Кілію та Білгород, захопили в морі 10 турецьких галер. Особливу винахідливість і кмітливість вони проявили при взятті Варни, неприступної з моря фортеці. Козаки, вивчивши місцевість, піднялися річкою вгору за течією, обійшли місто-фортецю з флангу й відкрили вогонь із гармат і мушкетів. Штурм Варни завершився розгромом берегових укріплень і знищенням усіх турецьких кораблів, які стояли на рейді.
Наступного 1607 року козаки на чолі з Петром Сагайдачним розбили турецьку флотилію під Очаковом. Восени 1608 року вони взяли Перекоп, а 1609 року на шістнадцятьох чайках пройшли в гирло Дунаю і здобули Кілію, Ізмаїл, Білгород.
1613 року козаки здійснили два походи на турецьке узбережжя, а в гирлі Дніпра розбили турецьку флотилію та захопили шість турецьких галер.
Надзвичайно сміливими були дії козацтва у серпні 1614 року. На сорока чайках козаки подалися до берегів Туреччини. Вони захопили Трапезунд, узяли в облогу Синоп, оволоділи замком, вибили гарнізон і знищили весь флот галер і галеони, які стояли на рейді.
1615 року козаки підійшли на 80 чайках до Стамбула, гарнізон якого тоді нараховував 24 тисячі яничар і 6 тисяч сіпахів. Висадившись на берег між столичними портами Мізевною і Архіокою, спалили їх. За наказом султана навздогін козакам, котрі благополучно відпливли назад, вирушила турецька ескадра. Козаки ж своєю чергою, змушені прийняти бій біля гирла Дунаю, взяли на абордаж кілька турецьких галер і привели їх до Очакова, де спалили на очах турецького гарнізону. Поранений командуючий турецькою флотилією був узятий до полону. Давав він за себе викуп у 30 тисяч, але помер, не дочекавшись волі.
Навесні 1616 року козаки під проводом Петра Сагайдачного знову вирушили в похід проти турків. У гирлі Дніпра на них уже чекав турецький флот. Та він не витримав атаки запорожців і був ущент розгромлений. Козаки захопили півтора десятка галер і майже сотню човнів. Турецький воєначальник Алі-паша ледь устиг утекти морем. Очистивши Дніпровський лиман від ворогів, козаки дісталися узбережжя Криму й узяли місто Кафу, де був тоді найбільший ринок рабів-невільників, яких звозили з усіх країв на продаж. Козаки на чолі з Сагайдачним спалили в гавані турецькі кораблі, знищили 14 тисяч турецьких вояків й визволили кільканадцять тисяч невільників. Кафу, ринок рабів – «упир, що п'є руську кров» – було зруйновано.
Потому козаки взяли штурмом Синоп і Трапезунд, де спалили 25 турецьких суден. У морській битві було розгромлено ескадру адмірала флоту Ціколі-паші, потоплено три галери, забрано здобич в Ібрагім-паші, який повертався з походу на Січ.
Звістка про зруйнування турецьких фортець Кафи, Синопа й Трапезунда поширилася далеко за межі Османської імперії. Це стало відомо також італійцеві Отавіо Сапіенціо – письменникові першої половини XVII ст. За його словами, на той час у Запоріжжі було 30-40 тисяч козаків, вони мали 200–300 чайок, ходили по Чорному морю і протягом 1616–1617 років успішно нападали на Кафу, Синоп і Трапезунд.
1617 року козаки знову дісталися до Стамбула й «замигали своїми похідними вогнями біля вікна самого сералю», розгромили турецьку ескадру на підступах до гавані, убили в бою турецького адмірала.
Уже наприкінці зими 1620 року козаки були готовими в черговий раз вийти в море на 300 чайках, про що доносили польському королю.
Англійський посол в османській столиці сер Томас Ро повідомляв у Лондон про козацький похід на Стамбул 9 червня 1624 року: «Цілий день до заходу сонця сміливо стояли вони і загрожували великій, але стривоженій столиці світу і всій її могутності; нарешті зі своєю здобиччю, з розгорнутими прапорами козаки відійшли, щоправда, без перемоги, але й без відсічі турків. Ця не така вже й значна обставина, ця дерзновенна акція розкрила дивовижну істину про цю велику державу – що вона (Туреччина), здаючись такою грізною і могутньою, насправді слабка й беззахисна». За кілька днів, згідно з повідомленнями сера Томаса, козаки знову напали на місто на Боспорській протоці й погромили його передмістя.
Чайка – беспалубный плоскодонный чёлн запорожских казаков XVI-XVII века, в виде огромной выдолбленной колоды, по бортам обшитой досками. Судно имело поперечные переборки и скамьи, мачту с парусом, 10-15 пар вёсел, носовой и кормовой рули, вмещало до 70 человек. Вооружение составляли 4-6 фальконетов (пушки калибром 30 мм). На борту имелся достаточный для длительных морских походов запас оружия и провианта. Скорость чайки на воде была весьма значительной. Судя по имеющимся упоминаниям, казаки доходили от устья Днепра до Анатолии за 36-40 часов. Следовательно, скорость чайки составляла приблизительно 13-15 км/ч, что без труда позволяло ей уходить от медленных турецких галер.
В 1634 году доминиканский аббат Эмиллио Дасколи из Каффы в «Описании Чёрного моря и Тартарии» описывал применение чаек так: «... и по настоящее время до 30, 40 и 50-ти челнов спускаются ежегодно в море и в битвах причиняют столь жестокий вред, что берега Чёрного моря стали совсем необитаемы, за исключением некоторых мест, защищённых крепостями. На море ни один корабль, как бы он ни был велик и хорошо вооружён, не находится в безопасности, если, к несчастью, встретится с «чайками», особенно в тихую погоду. Казаки так отважны, что не только при равных силах, но и двадцатью «чайками» не боятся тридцати галер падишаха, как это видно ежегодно на деле».
Описывая Чёрное море и Тартарию, префект Кафы Эмиддио Дортелли д'Асколи в 1634 году писал о чайках следующее: «Если Чёрное море всегда было сердитым с древних времён, то теперь оно несомненно чернее и страшнее по причине многочисленных чаек, всё лето опустошающих море и сушу… На море же ни один корабль, как бы ни был он велик и хорошо вооружён, не находится в безопасности, если, к несчастию встретится с ними, особенно в тихую погоду».
Французский инженер Гийом Боплан, который в XVII веке состоял на польской службе и занимался строительством крепостей писал: «Челны казацкие, имея с каждой стороны по 10–15 вёсел, плывут на греблях скорее турецких галер… Открывают же неприятельский корабль или галеру прежде, нежели турки заметят их челны, возвышающиеся над морской поверхностью на не более, чем 2,5 фута».
После успешного участия казацких чаек в Кинбурнской баталии, в начале июня 1788 года под Очаковым Суворов писал: «...против бусурманских суден кажется мне полезным направить к блокфорту мои три запорожские судна, которые лишь одни способны к погоне».
Перепони, що чинив турецький флот у гирлі Дніпра, перекриваючи чайкам вихід у Чорне море, у значній мірі сприяв пошукам запорізькими козаками другого, запасного виходу в Чорне море. Вправно прорватися крізь турецькі заслони вдавалося не завжди, а тому козаки стали використовувати хоча і більш тривалий, але менш небезпечний шлях по Дніпру до Кодака, потім у річку Самару, з неї в Вовчі Води. А від Вовчих Вод до річки Кальміуса (25 км) вони тягнули чайки волоком. За Кальміусом вони входили в Азовське, а потім у Чорне море.
При проходженні такого тривалого шляху необхідно було поповнювати продовольчі запаси, ремонтувати човни і т. ін., що і змусило запорізьких козаків заснувати зимівники (хутори) по річці Самарі і Вовчій. Джерела свідчать, що на Вовчій була побудована пристань, берегова станція для суден, що плавали в Азовське море. Вище по річці знаходився зимівник, у якому жили запорожці, які обслуговували запорізьку веслову флотилію. На Кривому Торці, в його верхів'ях знаходився зимівник (Ясинувате), нижче поблизу річки існувало кілька козацьких землянок і зимівників (Залізне).
Вже на початку XVI століття значна територія нинішньої Донецької області була освоєна запорізькими козаками. Перші запорізькі поселення з'являються тут за часів Старої, або Базавлуцької Січі (1593-1709 р.р.). У 1611 році в гирлі Кальміусу була побудована фортеця Домаха. Загалом вздовж річок Кальміус, Грузька, Торець і Вовча Кальміуська паланка Війська Запорізького мала 60 укріплених хуторів-зимівників.
ID:
590466
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.06.2015 22:28:18
© дата внесення змiн: 21.10.2019 22:46:37
автор: Andrew Pushcha
Вкажіть причину вашої скарги
|
