Із чужини вертають дикі гуси.
Домотують на крила дальню путь.
Про все забувши, трепетно дивлюся,
Як сірі цятки ближчають, ростуть.
Немов несуть із краю в край по небу
Над полем, над мозаїкою сел.
Живим пунктиром виписаний ребус –
Магічний знак у формі букви «Л».
Що він таїть? Що можна ним сказати
Лугам, озерам, розкоші дібров?
У нашій мові слів на «Л» багато,
Але найкраще, мабуть, з них – любов.
Авжеж, любов! Така проста розгадка.
Любов – солодкий, пломінкий магніт.
До нього плинуть сліпо, без оглядки,
Бо він – всесильний. Надто повесні.
Бо навесні, крім сили, й чари ловить
В глибинах засекречених джерел…
Тріпоче птахом в серці моїм слово,
Оте, що починається на «Л».
