В той день, коли і сонце потемніло
Від жалю за Творцем, що був розп’ятий,
Беззбройним був я Вами, Пані, взятий –
Мене там Ваші очі полонили.
Не думав я, що в час печальний стріли
Амура доведеться відбивати,
Я йшов безпечний, знявши серця лати, –
До плачу всіх додавсь мій крик зболілий.
Любов мене без опору застала –
Крізь очі в серце провела дорогу,
Мої на неї вийшли сльози й мука.
Та невелика честь любові богу –
Відкритому встромив стріли він жало,
А Вам, в броні, не показав і лука.
Francesco Petrarca
Canzoniere: 3
Era il giorno ch'al sol si scoloraro
per la pietà del suo factore i rai,
quando i' fui preso, et non me ne guardai,
ché i be' vostr'occhi, donna, mi legaro.
Tempo non mi parea da far riparo
contra colpi d'Amor: però m'andai
secur, senza sospetto; onde i miei guai
nel commune dolor s'incominciaro.
Trovommi Amor del tutto disarmato
et aperta la via per gli occhi al core,
che di lagrime son fatti uscio et varco:
però al mio parer non li fu honore
ferir me de saetta in quello stato,
a voi armata non mostrar pur l'arco.
