Дам тобі який дарунок
Я, злиденний і убогий,
Що збуваю людям сонце,
Як торговець край дороги?
Даром я яким вшаную,
Де зірву квітки чудові,
Я, що маю тільки серце,
Що страждає від любові?
Невиправний я мандрівець,
Все вперед лечу в розгубі,
Людям пісеньки співаю –
Серце віддаю на згубу.
Та як труд скривавить ноги,
Перетлію в прах останній,
То мені найкраще буде
У твоїх зіниць сіянні.
Бо вони ліхтар у морі
Для судна, що потопає,
Коли смерть по щастя квіти
З глибу руки простягає.
Як візьмеш моє ти серце
В ніжні білі твої руки,
То примаряться довічні
Літ дитячих милі звуки.
Тож ніколи ти не зникнеш,
Хоч життя в безумстві мучить.
Твоє серце мене в’яже
Як тендітна нить павуча.
Тож даю тобі дар царський:
Вимиту в сльозах розпуки
Осінь золоту життєву
У твої складаю руки.
Henryk Zbierzchowski
Ofiarowanie
Jakiż dam ci podarunek
Ja, co jestem tak ubogi,
Że sprzedaję ludziom słońce,
Jak przekupień wedle drogi?
Jakim uczczę ciebie darem,
Złotogłowiu skąd ci utnę
Ja, co niemam nic prócz serca,
Które jest tak bardzo smutne?
Niepoprawny ja wędrowiec,
Ciągle naprzód gnam w rozterce.
Śpiewam ludziom dźwięczne piosnki,
Na liczmany zmieniam serce.
Lecz gdy trud mi skrwawi nogi
I na popiół się rozetlę,
Wtedy czuję się najlepiej
W twoich dobrych źrenic świetle.
One są latarnią morską,
Gdy już statek ma iść na dno,
A śmierć po ostatnie kwiaty
Z toni dłoń wyciąga zdradną.
Gdy położysz na mem sercu
Swoje białe, miękkie ręce,
Marzą mi się nieprzeżyte
Lata słodkie i chłopięce.
Przeto nigdy nie przepadniesz,
Chociaż życie mię obłąka.
Serce twoje mię osnuło
Jak subtelna nić pająka.
Więc ci daję dar królewski:
Oczyszczoną w łzach i męce
Złotą jesień mego życia
Składam droga w twoje ręce.
