Ця вулиця мені давно знайома,
Я йду по ній і спокій обвива.
Легенький вітер й радість ця вагома,
Я наче тут сто років не була.
Рідненька хата і дитячий сміх,
Дитинства запах в теплому сніданку,
І найсильніший в світі оберіг;
Розмови з вечора до ранку...
Травою чистою покритий двір,
Аромат конвалії могучий.
Сюди не пройде навіть звір.
Тут наче рай завжди квітучий.
Тут тебе зустрінуть, приголублять,
Послухають про всі невдачі і жалі,
Нагадають, що тебе всі люблять,
Залічуть в серці рани й мозолі...
Сьогодні тут мене не зустрічають.
Не пахне щастям мій обід.
Журливо з неба дощ співає
Й не чути радісних бесід.
І наче все таке знайоме,
Звичне тілу і душі,
Всі посміхаються з старих фото-альбомів,
А я ховаю сльози у руці...
На вішалці сумує, покинуте пальто
І плачуть букви в недочитаній газеті,
Ричать від смутку стіни, мов старе авто,
А в голові лиш тихе \"Де ти?\"
