Я стікаюсь словами у вир повсякденного бруду,
я стікаюсь у біль як по каплях стікалося море,
будь зі мною, ти все що мене турбує,
будь зі мною, ти радість моя і горе.
Стук коліс, заміняє моє прощання,
і напевно ти скажеш для мене що я егоїст,
тільки ти з ним щовечір в новому вбранні
в ложе падаєш, в ложе і в ньому спиш.
Я не можу для тебе наразі лишитися другом,
і прощаюсь з тобою я квітами що при дорозі,
ти постійно в думках, і прокол мій по кругу,
твій бар’єр, подолати який я не в змозі.
