Хоробра пташка билась в небесах,
Хотіла бути ближче до бажання.
Голодна світом, закале́нна в снах,
Не брала до уваги почування.
Вона летіла стрімко, мов стріла,
Пронизавши полотнища блакиті.
Завжди одна, на ділі і в думках,
Здіймала крила, інеєм покриті.
Боєць із зроду, більше ніж жива,
Побачивши те сяяво в тумані,
Вона зраділа – може не сама?...
Велике щастя крилося в обмані.
Побивши крила об дзвінкий метал,
Вона уперше скоштувала зраду.
Та ще хто зрадив – то себе сама…
Закралося бажання до упаду.
Тепер летіла вниз напівжива.
Покрита ранами, сп’яніла болем,
Не знавши, куди кине знов життя,
В м’які долоні, чи каміння долі.