Не плач за тим, чого вже не існує,
І не шукай ось ту печаль.
Вона чарує, ах як вона чарує,
А він летить кудись у даль.
Ти не дивись туди. Там за поворотом
Нема дороги, лиш одна стіна.
Іти назад? Але й там за плотом
Чигає не менш гірка журба.
Поглянь увись! Поглянь.. поглянь.
Мені цього так треба.
Твій погляд в небо. Вовк і лань.
Мабуть, у когось з них потреба
У погляді чи плоті. Так просто-
Вовк і лань. Хіба у цьому суть
Твоїх думок? Їх майже сто,
А, може, й більше. Поглянь і в путь.
Біжи, на здобич не дивися.
Так краще буде-саме бігти, а не йти.
Біжи, а в думці все молися
За неї.. Мета? Тож до мети.
Не плач, бо не повернеш світу,
А кажуть буде вже кінець.
Тож де мені ті почуття подіти?
Хіба зв"язати арку з двох кілець!?
Ти віриш у всі ось ті загадки?
Продовжуй вірити і далі так.
А я живу щодень від згадки і до згадки.
Тебе нема! Відрядження? Ти ж не моряк.
..Біжи в снігу і в хуртовину:
Ти ж вовк, ти сильний, ти - не я.
Молю Бога, щоб не потрапив під лавину -
Немарно відміряно нам ще одне життя.
Я - лань, сполохана тобою,
Весь час тікаю від твоїх очей.
І перемішані ті дні з журбою:
Біжи хутчіш до тихих тих ночей.
Поглянь увись своїм звірячим зором.
Що бачиш ти? Зоря? Ісус Христос?
Добро все більш поглинується мором..
..Зима, сніги, крізь завірюху і мороз
Біжи! Біжи й не зупиняйся
Ні на мить. Кому ще досі там щемить?
А ти біжи і там покайся,
Ще час в нас є. Ще ціла мить.
Добіг? Тепер і можеш зупинитись,
Підняти погляд в зоряну пітьму.
А пам"ятаєш як могли колись любитись
І не зважати на непрозору тьму?
Тепер не плач, а йди спокійно й тихо,
Як роблю й я, крізь завірюху й зло.
Зустрінемось. Повір зустрінемось усім на лихо,
Посіємо їм в душі лиш добро.
І не зважай на те, що вовком виріс-
Ти перебіг і, майже, перейшов.
Скажу одне:"Лиш не зважай на виміс
Минулого й потворного." Загоїться той шов
На серці, на твоїм вовчім серці,
Але тепер ти вже не вовк!