Давив нас три рази
Голод,
І в тон йому вторив
Холод.
Згори поглядав
Всевишній
На край, Український,
Пишний.
Й важку тиран думу
Думав:
«Народ не скорить цей
Дулом.
Останнє хіба
Забрати,
Чи брата цькувать
На брата?»
Й без сліз заридали
Очі –
Реакція то
На злочин,
Собі що дозволив
Сталін.
Безгласими все ж…
Не стали…
Здалося на мить:
Ніч навколо,
І сонця уже –
Ніколи…
Але не потухли
Очі,
І голос почувсь,
Пророчий,
Прорізав-прорвав
Твердиню:
«Проснися, зберись,
Людино,
В руках твоїх
Україна,
Врятуй її
Від руїни,
Збери усю силу
Й волю,
Борися за світлу
Долю…»
І вилилось це
Майданом –
Його ніхто
Не задавить.
Історію нам –
Не спинити,
Й народ наш –
Не замінити,
Й одна у нас
Україна,
Не стане вона
На коліна!
16.12.2014.
Ганна Верес.
