Не сумую, не тужу, не плачу
Все мине як з білих яблунь дим
Вже згасанням золотом позначений
Я не буду більше молодим
Відтепер не так вже буде битись
Серце, обморожене раніш
Диво-край березового ситцю
Не заманить мчати босоніж
Дух пригод! Нечасто і все рідше
Так палаєш, якби я хотів.
Втрачено мою колишню свіжість
Блиск очей і повінь почуттів
Я тепер скупіший у бажаннях
Моя доле, снилася мені?
Наче я дзвінким, весняним ранком
Гнався на рожевім скакуні
Всі ми пил у світі навіженім
Тихо ллється з кленів листя мідь...
Будь же ти навік благословенне
Що прийшло цвісти і скине цвіт