Скажи мені - чи можна пластику душі зробити,
відшліфувати шрами, порозгладжувати зморшки?
А може половину залишити й далі жити,
спокійно ніжачись… як в діжці меду дьогтю ложка?
Чи можна так же і любов реставрувати?
Говориш ні? В палітрі недостатньо схожих красок?
Але ж її під маскою так легко заховати!
До того ж стільки їх у світі… різних масок.
Скажи, шановний, можна якось так
себе собі… узяти й повернути?
В свої сімнадцять…, але як же? Як?!
Що, знову нереально? Ні, цього вже не збагнути!
Можливо зрозумію я усе
та не відразу…, поступово…, згодом…
Можливо потім…, коли пам‘ять занесе
грудневим снігом, що кружля зимовим хороводом.
22.12.2015
* За мотивами твору Олени Білялової „А можно?“ http://www.stihi.ru/2007/01/31-3077
